Наші пригоди почалися ще в Вінниці. Це була подорож по світу фантазії в пошуках цікавих ідей сюрпризу на честь дня народження Паші – нашого друга по вивченню китайської мови і члена нашої міні-експедиції в гори. Для всіх подорожуючих це була вельми приємна і весела справа, адже, погодьтесь, завжди радісно дарувати комусь подарунки, та ще й зроблені своїми руками. А на Пашу чекало ось що: яскравий плакат з побажаннями і маленька несподіванка на вокзалі. Цей хлопець дуже любить запізнюватись і потім наздоганяти потяг, але цього разу він зламав систему. Тому ми вирішили трохи розіграти Пашу і наїхати з докорами, нібито він знову прийшов невчасно. Насолодившись збентеженням іменинника, вся група дружно вигукнула: «祝你生日快乐!!!», що означає: «З днем народження!!!», заспівала пісню, подарувала подарунки, серед яких були Пашині особисті візитівки. Не обійшлось і без торта зі свічками. Хоча наш іменинник і був весь у вершках (ну як же без цього…), позитивним емоціям не було меж.
Їхали ми потягом і для когось із нас це була перша поїздка в плацкарті (особисто для мене). Це було не останнє відкриття, яке я зробила за цю подорож. Першим пунктом нашої екскурсії було Яремче. Ми там, власне, жили два дні в чудовому будинку. Спершу всі вирішили познайомитись з містом. Під час прогулянки ми натрапили на водоспади. Не дарма кажуть, що на воду можна дивитись вічно. Дійсно, їх краса просто зачаровувала. Настрій трохи зіпсувало двогодинне очікування традиційних страв Карпат, баноша і бограча, в ресторані. Враховуючи те, що й на смак наш обід був не дуже добрим, було одноголосно прийнято рішення вечерю готувати самим. Наша група розділилась на дві команди: по 5 і 6 чоловік. Перша команда готувала вечерю першого дня, а друга – другого. Це було дуже весело і смачно.
Найбільш захоплюючим, на мою думку, був другий день. Ми довго дискутували куди ж нам піти і врешті-решт вирішили: ми підкоримо Говерлу (2061м). Дехто з нас вже був там, але для більшості, як і для мене, це мало стати великим відкриттям. Ніхто й не думав, що підйом на найвищу гору України буде легкою прогулянкою, але, що буде так важко, я не очікувала. До того, як провідник пояснив правила підйому і навіть видав нам рацію, як замикаючим членам групи, мені й на гадку не спадало, що все так серйозно. Спочатку, ми йшли по лісі, і там було чарівно. Хотілось зупинитись і милуватись цією природою. Маршрут наш був найтяжчим, але це того варто. Коли ми робили зупинки і підіймали погляд, то просто перехоплювало подих. Краса Карпат – надзвичайна. Це не передати словами. Тільки глянеш – і сили знову наповнюють тебе. Проте з кожним кроком ставало все тяжче рухатись і дихати. Починало боліти все тіло, хотілось пити і їсти. Роблячи черговий привал, ми дивились вгору, а Говерла була все ще так далеко. Але ми крок за кроком рухались до своєї мрії. Коли залишалось зовсім трохи, наче відкрилось друге дихання. Завдяки нашим старанням і бойовому духу, ми зрештою підкорили найвищу гору України. Я дивилась вниз і розуміла: ось воно – щастя. Ми всі доклали величезних зусиль і, я впевнена, запам’ятаємо це на все життя. Спускатись вже було легше, проте потрібно було пильнувати, щоб не впасти, адже наш шлях був весь кам’янистий і складний. Прийшли всі стомлені, але задоволені. Після вечері, коли вся група трошки відпочила й набралась сил, ми пішли гуляти й обмінюватись враженнями. А закінчився другий день грою в «Мафію».
Наш третій день почався з маленької плутанини на вокзалі з приводу квитків. Проте потім все вирішилось і ми поїхали автобусом в Івано-Франківськ, щоб подивитись місто й сісти на потяг додому. По приїзду наша команда відразу пішла на пошуки місця, де можна було б попоїсти. Вибір впав на піратське кафе і цей обід мені сподобався набагато більше. Сівши на потяг, ми грали в різні ігри і згадували найяскравіші події подорожі. Було сумно повертатись, адже наша поїздка була неперевершеною.
Мені бракує слів, щоб описати всі ті позитивні емоції, які мені принесли ці три дні. Але якщо спитати, що ж мені сподобалось найбільше, то я з впевненістю відповім – наша дружня атмосфера й час, проведений разом.
автор статті: Костенецька Вікторія
Вінницьке відділення ВАТКК
