ГІСТЬ Му Юйчунь – китаєць, для якого Україна стала рідною домівкою

Статья взята с сайта Закарпатской областной федерации ушу

Що найважче для Майстра-мудреця?

Це доброзичливий низенький усміхнений чоловічок, який може побороти в свої 64 навіть накачаного велетня. Свого часу він став кращим бійцем саньда Піднебесної, згодом спробував себе як актор і постановник батальних сцен у кіно. Побував у монастирях Шаоліня, але вже понад 15 років живе й працює в Україні, і дружина в нього також українка – Оксана. Багато хто називає його Майстром. Адже Му Юйчунь дійсно майстер на всі руки: володіє численними техніками ушу, викладає звичаї та традиції Китаю, небезуспішно практикує мануальну терапію та голковколювання. І вже вкотре Майстер Му відвідує Закарпаття. І не лише тому, що в краї є прихильники ушу, але як сам зазначає гість нашої редакції – тому, що в Карпатах особлива атмосфера. По-східному умиротворена.

Китай-мова — нема родів і відмінків!

Про східну філософію й зокрема Китай (як місце, де збереглися найпотужніші та найдавніші традиції) нині говорять багато. Хтось вбачає у цьому світову експансію, інші навпаки запевняють, що це альтернатива незрозумілому стилю життя й мислення прагматичної Європи. Але реальність полягає в тому, що Схід і тамтешні люди ставляться до всього простіше. Мислять образніше й обговорюють та цінують зовсім інші речі, ніж ми собі уявляємо. Тому завжди дуже цікаво спілкуватися з представниками найчисленнішої країни в світі. А особливо з такими людьми, які й несуть у собі давні звичаї, яких поважають і на батьківщині, й за місцем проживання – будь то Європа, США чи Україна.

Коли йшов на зустріч з Му Юйчунем – передбачав, що побачу замріяного мудреця, котрий сипатиме істинами наліво й направо, не говоритиме про приземлене й підготував відповідні запитання. Але сталося так, що на мене чекав добрий, відкритий і дуже простий чоловічок, який … майже не знає російської чи української. Причому навіть не бере ніколи з собою перекладача з китайської! І добре, що поряд виявився представник української національної федерації ушу Володимир Федорцов, котрий заспокоїв: «Я з Майстром давно, і знаю унікальну мову Му Юйчуня (неймовірна суміш російської, української та китайської!), тож чим зможу – допоможу. Природно, першими питаннями були мовні».

«З гіркотою зізнаватися, – починає повільно й нерозбірливо Майстер. – Але сама важка для мене в Росія та Україна – мова. Зовсім не така як Китай-мова! У нас нема роди – «комар» – він чи вона – нам нецікаво! Мій-моя-мені-мене – вважатися несуттєво Китай-мова. Я просив учні: вчити мене ваша мова. Вони кажуть – самі важко!»

Хто не розібрав, коротко перекажу: найважчим для Майстра зокрема в Україні, стала мова, яка надзвичайно відрізняється від китайської, де немає родів та відмінків, а є ієрогліфи, що позначають цілі слова та їхні властивості й взаємини. Учні, котрих прохав допомогти йому – лише відмовлялися, мовляв, самим важко зрозуміти суть і правила – а як пояснити – й поготів не знають. Втім Майстер зазначає також, що йому пощастило: він знає мову ушу – універсальний засіб спілкування, яким говорить безпосередньо до душі. Й люди його розуміють.

Загалом розмова з Му Юйчунем нагадувала діалог із із Майстром-Йодою – персонажем «Зоряних війн», кот­рий невимушено повідомляв високі істини, втім дуже дивною мовою. Іншими словами, мій співрозмовник намагався вдовольнити мою журналістську цікавість, хоча через мовний бар’єр та різницю в поняттях і психології зміг напевне на відсотків 50 (певні питання хоч і розумів повністю – але не міг знай­ти в них сенсу!).

Таким був шлях

Му Юйчунь каже, що в кожної людини накреслена цікава доля. Лише треба дивитися вперед, бути цілеспрямованим і не поступатися власними принципами. Йому випала доля жити й працювати в Україні. І це його другий дім.

Народився Му в Пекіні, у кварталі, де мешкала офіцерська війсь­кова знать часів Імперії. Це легендарні місця, де функціонували школи бойових мистецтв – одні з найдавніших в країні. Ушу почав займатися в 6 років, і до 35 років ставав чемпіоном країни з боїв саньда, а також кращим суддею Китаю. Далі були зйомки в якості актора у кінофільмах, навіть згодом постановка боїв. «Як тепер пам’ятати своя перша роль: негідника грати, що вкрав дівчину. Потім мене зрештою знайти і побити. Але насправді головний герой битися гірше…» Самі ж сцени знімалися … на території монастирів Шаоліня. «Той Шаолінь, що для всіх (відкритий) – комерція. Справжні монахи сховалися далі». Знаково також, що Му Юйчунь при­­­четний до виховання однієї з головних зірок китайського (а згодом і голлівудського) бойового кіно, Джета Лі (для любителів бойовиків уже стали класикою «Храм Шаоліня», «Одного разу в Китаї», «Денні – ланцюговий пес», «Поцілунок дракона», «Мумія-3»). Юйчунь був одним із перших тренерів (в одній із знаменитих шкіл Пекіна) ще тоді малого Лі. І нині наш співрозмовник запевняє, що зірка його пам’ятає, а особистий наставник Лі – У-Бінь є його другом.

У середині 80-х у Радянському Союзі почали захоплюватися східними єдиноборствами. Але не вистачало якісних тренерів. «Закинули вудочки» в Китай. Майже всі підібрані кандидати відмовилися їхати до Москви. Му Юйчунь, котрий був на перших місцях у списку дос­тойників, погодився. Каже, що було незвично, але якось відчув, що це його шлях. «Приколи» почалися вже у літаку. Добродушне лице невисокого китайця стало закликом до дії якихось аферистів. Добре, що поряд сидів порядний чоловік і відігнав надоїдливих ділків. «Його Юра звати. Це також доля. У мене багато друзів Росія і Україна – Юра. Я тоді першому Юрі казав – нічого не боюся, можу постояти за себе. А він каже – вони тебе обдурять і втечуть!».

Після розпаду Союзу було не до ушу. Тож Майстер переїхав до України й влаштувався в Китайсь­кий клуб. Учив охочих культурі й традиціям своєї батьківщини, намагався передати ті погляди та досвід, якими володів сам. «Тут мене і знайшти друга половинка – Оксана. Вона займатися в клубі, вчитися про Китай. Кажуть, для вас китайці – всі одне лице. Для нас десь так і біла раса. Але Оксана особлива – душа особлива, добра. Вона – сам, бачити, що я сам. Ми зійтися і щасливі».

Ушу-терапія

Додаткове щастя й сенс життя Му знаходить у роботі, яку називає не інакше як покликання. Він навчає кількох внутрішніх стилів ушу (більший акцент на філософію, в той час як зовнішні – на фізичну й технічну, спортивну складову). Крім того Юйчунь – медик: вчився традиційній китайській медицині у державному університеті, а також у майстрів, які отримують і передають знання з покоління в покоління. Тому для нашого співрозмовника немає секретів у мануальній терапії чи голковколюванні: він вивчав це змалечку, а почав практикувати уже в 16 років! Нині багато його пацієнтів в Україні кажуть, що методика справді допомагає. «Це частини цілого: ушу-спорт, ушу-філософія, ушу-лікування, масаж, навіть чайна церемонія», – каже Майстер. Внутрішніми стилями ушу, додає Му, можна лікуватися не гірше, ніж пігулками: і нерви, і хвороби, і навіть вроки! Адже мир у душі й гармонія тіла настроюють на позитивний лад.

Пробую дізнатися, чим особливе життя в Україні, чим різняться ментальності. Але Майстер лише хитає головою: «Багато чим. Як таке пояснити одне слово?». Не здаюсь і намагаюся перейти на конкретику. «Всі ми люди. Різні. Україна люди більше все зразу хотіти. Я показувати, що треба час. Буде терпіння – буде щастя». Також спершу Му Юйчуня дивували наші особливості відносин вчитель-учень, адже на Сході справжній вчитель більше замк­нений у собі: до нього просяться в учні, довіряють, виконують те, що вимагається, і там вважається благом просто бути поряд з наставником, копіювати його рухи. У нас же «клієнт завжди правий». Якось Майстра запросили викладати в одному з наймодніших оздоровчих центрів столиці. Му Юйчунь одразу поставив дружин «нових українців» в позу «дерева» (така собі кармічна постановка – ноги трохи зігнені в колінах, руки витягнуті й також злегка зігнені) та змусив їх стояти годинами… Виховував смирення й терпіння. Вони не зрозуміли. Центр швидко попрощався з Майстром. «Я не мати бізнес-жилка, – зізнається Му. – Мені казали: «Займися торгівля, відкрий гурток для багатих». Не моє».

Майстра трохи засмучує, що світ комерціалізується у всіх галузях. Один час Му дуже скучав за рідним Китаєм (дружина стверджує, що навіть плакав), але коли приїхав у рідні місця в Пекіні – застав зов­сім іншу картину: на місці парків – плаза та неонові вивіски, замість старих будівель – скляні хмарочоси. «Це вже не мій Бейджінг, не той, який я знав і любив», – резюмує Му Юйчунь.

Борщ компенсує незручності

Може й тому Майстер каже, що Україна – його другий дім, де йому судилося жити й працювати до самого кінця, тут він зустрів другу половинку і знайшов щастя та мир. Саме цим двом речам він і вчить своїх адептів. Простій людині навіть важко перелічити всі бойові стилі й дисципліни, якими володіє Майс­тер: шаолінь, багуа, сін’ї, тайцзи, дачен і багато іншого. Всі ці науки поєднує одне: тут перемагає не той, у кого більше розвинені м’язи або найспритніші рухи, перемога дістається тому, хто усвідомив внут­рішню суть гімнастики, зрозумів її душу, а отже, уже розібрався і в своїй душі.

Втім не зважаючи на всі ці високі матерії, Майстер – така ж людина як і кожен простий українець і з задоволенням спілкується на приземлені теми. Каже, що відмінність в їжі тут і в Китаї для нього була також разюча – зов­сім інші пріоритети, продукти, суть приготування і способи. Втім борщ – перша страва, яка начебто примирила Му з нашою кухнею – сподобалася: «Борщ – чудово. А ще подобатися – булочки з макова начинка. У нас мак не їсти й не рости зовсім – якщо є – одразу тюрма!». Також він порівнює побут Піднебесної та України і каже, що у нас краще ставляться до людини, більше слідкують за гігієною. Також була фраза про те, що чоловіки в Китаї більше мусять слухатися жінок, хоча, за словами Майстра, загалом «чоловіче рабст­во у всіх країнах однакове!»

Серце має бути гарячим!

Навіть без додаткових запитань Майстер із запалом розповів про свої враження від Закарпаття. Виявляється, у нього на батьківщині велика рідкість – походи з наметами, кемпінг. Тому манд­рівки до Карпат, а також літній табір-тренінг з ушу запам’ятався майстру Му на все життя. За ті кілька разів, що Юйчунь приїжджав до нас, встиг ознайомитися і з Ужгородом: «Старе місто. Гарне. Є історія. І люди привітні».

Спробували ми подискутувати і на теми патріотизму та любові до Батьківщини, а також концептуального місця України (я запитував чи ближче ми до Європи, чи все ж до Азії). Майстер слушно зауважив: «Ви не ближче ні до чого. Ви на своєму місці. А любити Батьківщина – це мати гаряче серце та гордість за свою країну. Не за державу. У нас також люди до держави не з гарячим серцем».

В тонкощі Сходу вникав

Тарас ВАЩУК

«Закарпатська Правда»

This page has been received from the Skynin cache: 145c5f9c18d3110aa0ee9cb3fbb211b3997.sc